Часом, аби повернутися доводиться йти в незримі далі. Лише тому, що на відстані років, власних вчинків і їх переосмислення речі починають обирати набагато чіткішого окреслення і те, що здавалося незрозумілим, неоднозначним і розмитим, раптом в один момент стає очевидним і, як не дивно, здобувають зовсім іншого змісту.
Що не кажи, проте, не усі історії обов’язково мають свою мораль і саме відсутність в них моралі є нічим іншим, як підтвердження того, що не усе , що відбувається з нами підвладне логічному і простому поясненню і напевне саме в тому і є найвища мораль. Як би ми не зважали на власний здоровий глузд, рано чи пізно, приходить момент, коли ми відмовляємо йому на користь ірраціональному, навіть усвідомлюючи всю пагубність руйнівних наслідків власного рішення. Що стає рушійною силою таких рішень і вчинків?..
Часом, а може і завжди історії не мають логічного кінця, лише тому, що в житті частіше усього на питання відповіддю є нове питання. Бо життя є нічим іншим, як ланцюгом пов’язаних між собою питань і навіть сама смерть не завжди стає відповіддю, а лише новим питанням. Чи є смерть продовженням життя?.. Думаю так! – Найлогічнішим продовженням. Трапляється, що за усвідомлення чогось ми платимо здавалось би непомірну ціну, проте, коли ми її платимо - воно того варте! Чи ні? Саме тому історії з поганим кінцем мають глибший сенс, аніж ті, що закінчуються добре. Лише трагедія є найбільш переконливим аргументом, що стане примусом до переосмислення і відкриє масово очі.
Можливо для вас це стане відкриттям, проте, жодна з почутих вами історій, насправді не мала кінця, ні хорошого, ні поганого, лише тому, що вони мають продовження в нас. Усі історії це відірвані фрагменти однієї безкінечної історії, ім’я якій життя. І усі ми є як її спостерігачами, так і героями. Тож ми заплющуємо очі і починаємо уявляти себе, - супергероями, принцами і принцесами, що долаючи купу виродків, крокують до щасливого фіналу. Проте така обмеженість сприйняття самих себе не змінює нашої суті. Адже найзапекліші двобої відбуваються всередині нас самих, а коли ні, то певно, що бій уже програно. І дійсно люди, якщо хочете герої, не діляться на хороших і поганих, а лише на світло і темряву в середині них самих. І уся людська суть зводиться до постійних сумнівів і потреби вибору, що і визначає її суть. Так і життя не поділяється на світлі та темні стрічки, як дехто по мірі власного обмеженого сприйняття вважає,так як смуток і радість досить часто крокують поруч, взявшись за ручки, мов маленькі діти, трагедія стає здатною розсмішити, а комедія викликає сльози, доброчинність стає матір’ю зла, а жорстокі уроки долі стають вказівниками на мапі у пошуках скарбу найвищого щастя.

Россия, как Купидон, - без штанов, вооружена до зубов и ко всем лезит со своей любовью. 

Жінка -- найскладніша, проте найнедосконаліша істота, через що залишається нерозкритою таємницею навіть сама для себе. Напевне, Бог, створивши чоловіка, вирішив створити більш досконалу його версію, як кожен майстер, що намагається вдосконалити свої творіння, але створивши досконалу подобу істоти, усе ж заплутався в упорядкуванні внутрішньо її структури, таким чином створивши не вдосконаленого чоловіка, а відмінно нову істоту – жінку. Проте, ймовірніше, Бог ніколи не помиляється, тому, з самого початку, відчувши нудьгу його самотньої істоти, він вирішив створити йому мотиваційний, рушійний прототип, що заперечує сам себе, примушуючи шукати нові відповіді, задаючи нові питання.
Як кожна жінка, я зроблю те, що притаманно усім нам, заперечу сама себе; ніяким чином жінка не могла створюватись для чоловіка, як і чоловік для неї , якщо ставити питання, що було апріорі, бо створювалися вони одночасно з одного матеріалу, як дві частини одного цілого, але надихну ті різною категорично відмінною суттю. І саме через те, що ми одне одного не розуміємо, ми прагнемо один до одного. Що в свою чергу обумовлено нашою загальною генетичною здібністю шукати відповіді на питання, через власний досвід поглинаючи і прагнучи усвідомити те, чого не розуміємо. З чого виходить, коли ми хочемо з кимось бути, то лише тому, що то є для нас питанням, незрозумілим елементом, який ми далі прагнемо дослідити, -- це ми називаємо закоханістю. І лише від того, скільки часу нам потрібно для дослідження незрозумілого об’єкту, залежить те, те, чи залишитеся ви з цією людиною і від здатності звикати… Дослідивши об’єкт, ми втрачаємо зацікавлення в об’єкті, як в предметі дослідження, потреба бути поруч відпадає, проте починає грати інший механізм, внутрішній механізм психологічного звикання. З віком і розчаруваннями, люди намагаються вберегтися від звикання, заздалегідь обмежуючи себе у дослідженні.  

 

"Отношениям России и Украины больше всего соответствует термин «особые отношения». По-другому их можно было бы назвать отношениями дружбы, сотрудничества и партнёрства, если бы все эти слова не были скомпрометированы в названии так называемого Большого договора между нашими странами, который формально продлён, но не действует. Термин «особые отношения» появился в дипломатии в 50-е годы прошлого столетия для характеристики отношений между США и Великобританией, двумя ведущими державами англосаксонского мира. Для того чтобы такие особые отношения установились между славянскими, по преимуществу Россией и Украиной, необходимы определённые гарантии, условия для обеих стран. Если говорить о гарантиях для Российской Федерации, то таковыми являются официальное провозглашение и законодательное закрепление нейтрального, внеблокового статуса Украины, содействие конституционному оформлению её федеративного государственного устройства, придание русскому языку, наряду с украинским, статуса государственного, сохранение православного русско-украинского единства в лоне Московского патриархата."

http://www.zatulin.ru/index.php?&section=digest&id=407 


і це не просто слова, це попередження : Іду на ВИ!

... у  Маруськи сплагіатила, проте  хворобливо актуальним є цей вислів і для мене... Рахунок відліку назад вже не на місяці, а на дні, 6, 5, 4 дні до здачі бакалаврської...  здаю потихеньку іспити , вчора перший, заліки здала  ненапружуючись, прийшовши вперше вже на здачу предмету, проте, як каже  Маряна, я навіть китайську якщо піду здавати ( а я вчу лише ангіську та французьку) - все одно здам на відмінно... прикро, що ніхто не дивується, ніхто не питає, всі і так знають... ВІДМІННО. а хочеться ж з кимось поділитися. Так, страждаю комплексом відмінниці, у всьому: у ліжку, на кухні, на роботі, в інституті, проте моя нездорова амбіційність іноді грає зі мною злі жарти... але я  про інше,  про те, що до здачі бакалаврської залишається 4 дні, і чотири ночі,  що не мало, в принципі.... Але тема є і - це вже добре!....

 - Может поедем где-то повеселимся
- Обязательно!
- В лес на шашлыки?!!
-И туда тоже...
- А мне с вами обеими страшно, может вы меня  изнасилуете, убете и закопаете!
- Конечно, а как же без этого!...
-Вы любите жесткий секс?..)))
- Нет, мы КОПАТЬ любим!


- Алло???
- Да, я слушаю?!!
-Ты чем занимаешься?
- Сплю!
- С кем-то или одна???
- Со всеми!
- ???
- ...ту - ту -ту -ту....

- Привет, чем занимаешься?
- Это интересно или так, чисто для себя...
- Встретимся?
- Зачем?
- Ну как ... время провести???
- А-аааа!  Нуда! Повезеш меня в лес, город показывать?..
 на другом конуе провода засуетилось молчание, в попытке обработать информацию!
- что!
- Шутка
- Плоские у тебя шутки!
- Это у тебя извилины плоские!
и снова молчание!

 

Наше серце - це крихкий і тендітний дзбан, куди краплями стікає наше життя, наповнюючи його терпким хмілем часу, вином спитого досвіду. І час - є ніщо інше, як рідина, що крапля за краплею стікає з ємкості всесвіту у ємкість твого серця, вимірюючи вищевизначену міру випитого лише для тебе. Сердце - чаша, з якої ми п ємо своє життя, часом впиваючись і хмільніючи від усвідомлення безглуздості власного існування, адже людині набагато легше сприймати себе, як частину великого плану, за яким її прихід сюди уже визначений вищою метою, якій їй ніого не лишається, як виконати. Таким чином людина складає відповідальність з себе за власне життя, перекладаючи її на вищі сили. В протилежному випадку - наше існування не виправдане і безцільне, тому не є важливим і потрібним апріорі, що напевне, продиктовано комплексом природньої маловартості людини, існування якої може бути виправдане лише причетністю до існування вищих сил.
 Проте, лише не довгий проміжок часу наше сердце вміє по справжньому сприймати життя, бо приходить момент, коли воно , відчувши тиск стрімкого потоку на свої вразливі, крихкі стінки, боїться бути розбитим тим нестримним потоком, а тому зачиняється, перекриваючи доступ до себе, проте тим самим, втрачає суть свого першочергового призначення - бути твоїм інструментом споживання , допомагати тобі втамовувати спрагу пізнання. Тому вона стає закритим і для сприйняття нового прекрасного, що повсякас народжується у світі. Самозахист стає механізмом народження догм і стереотипів, за які ми не виходимо, аби не втратити контроль ніби то над усталеним станом речей, проте над своєю системою усвідомлення. Проте, помилкове судження не перестає бути помилковим, тільки від того, що більшість за ним іде, а наше сердце втрачає здатність шукати істину, пустивши коріння в підгруння суспільних усталених норм і догматів і не маючи змоги глянути за їх обрії. Престаючи поглинати життя зі спалахами нових народжень, як прекрасного, так і жахливого, ми відмовляємо собі у нашому призначенні шукати і створювати нову істину.

... Всі мої чоловіки десь подівалися, залишивши мене саму і абсолютно вільну на свята. А я у розпачі від думки, що на найближчі чотири дні я буду займатися тотальним нічогонеробленням, і ніхто і ніщо не розриватиме мене  в умовах гострої нестачі часу, енергії і ресурсів. Проте, мене жахає думка, що я проведу цей час безцільно так і не отримавши довгоочікуваної насолоди від довгоочікуваних вихідних. Один - на іншому континенті, в США, проте не дає мені можливості відчути його відсутність постійним, безпреревним надзвонюванням, що страшенно дратує, коли ти хочеш зрозуміти, поглинаючи його відсутність як шматки шоколаду, чи сумуєш ти за ним, - прото від його надзвонювань нудьга і бажання авантюр нікуди не зникає. Інший їде в Камянецьк-Подільск, у свою корпоративну мандрівку, так і не спромогшись на вагомий крок вперед у наших відносинах холодно-прагматичного взаємотяжіння ,що прикривається зручним образом просто дужби, що вже 8 років все ніяк не вийде за ці вузькі, обмежуючі і нікого невлаштовуючі рамки, проте кожен, як боєць невидимомого фронту зберугає субординацію. Кинув саму,  навіть не каючись, як мені бідній нещастній саменькій у загазованому і одержимому місті залишатись. До третього я сподіваюсь справа не дійде, бо не знаю, як йому в очі дивитися після минулої суботи...І не треба навіть припускати, через що я зараз так цілеспрямовано оминаю з ним зустрічі...
Усе ж якщо я так і не наважусь на нових героїв роману свого життя серед безнадійної нудьги нічогонеобіцяючих вихідних, можна передивитися  тих, кого я викреслела зі списку свого життя через різні  субєктивні та обєктивні обставини, але такі варіанти самовиключаються, порушенням табу якоих може стати лише перевищення ліміту  алкоголью і нудьги.Проте, збуджена весняними мотивами моя котяча натура спрагло бажає нових жертв свого флірту. Загралася.Далі так не можна! Чи можна? Найскладніше для тих, хто полюбляє погратися- це відчуття відповідальності, найкраще і найбезболісніше, коли його нема взагалі, бо коли воно є, то треба ще мати тонке відчуття тієї межі, коли твоя гра заходячи далеко, комусь може завдати значного болю... бо гра на те і гра, що колись має на меті припинитися. Сказати собі вчасно стоп і делікатно поясники : Game over!
 Жорстоко??? Повірте, принаймні не так жорстоко, як зі мною грається моя власна свідомість,. примушуючи 23 рік бути ніким для всіх, не дозволяючи мені стати кимось для когось одного, аби не втратити можливість весь час мати вибір, яким я так ніколи поки ще не скористувалась. Колись я  і собі скажу ці  звичні, кинуті черговій жертві слова, коли сама стану жертвою Кохання. Солодке слово кохання, від одної думки про яке тіло огортає пяний щем змішаний з холодниим страхом...

... поза вчора він поїхав, сказав, що як тільки я скажу приїде знов... і напевне це мене налякало найбільше. Я по дитячому вимкнула телефон, аби не зустрітися з ним перед його відїздом, бо не знала як пояснити, що хочу побути сама і подумати і не хочу, не готова зараз чути усе те, про що він весь час мені каже, навіть про те, що він усе розуміє і не тисне на мене і готовий чекати мого усвідомлення того, що він мені не байдужий... проте я вимкнула телефон і весь день хвилювалась, як він там, сам! Боже, яка дурна. Розповіла мамі, - увідповідь почула, - налякана ти моя дівчинко!... і справді, налякана, перелякана і не готова до такого приклоніння пере ді мною. Проте не встигла я увімкнути телефон, як він подзвонив, казав що хвилювався і що вже не дочекається коли приїде, а я у відповідь мовчала. Я не хочу його обманювати і не знаю, що сказати... Потім подзвонив об 23 годині і побажав мені доброї ночі, не зважаючи, що у нас 7 годин різниці і в нього певно що там ранок. Він носиться зі мною як з порцеляновою лялькою, а я не можу відповісти нічим... і це не тому, що він мені не подобається, а лише тому, що для нього надто очевидно те, що він до мене відчуває, а для мене -ні...

“Се “Вірую” знає один абсолют – націю, один категоричний імператив – її волю до життя” [www.ji.lviv.ua/n16texts/zajtsev.htm

Ті дві правди, що живуть поруч в собою без боротьби чи змагання, хоч би теоретично, завжди або обидві брехливі, або одна із їх не варта нічого, а друга брехлива.

Тодось Осьмачка

Разбавляя холод дней горечью познаний жизнь избавит от иллюзий и надежд...

Будь обережний, просячи любові,
будь обережний, просячи тепла,
можливо, що в твоїй холодній крові,
межа на ліміт щастя замала.

Можливо, що гарячий, спраглий мозок,
що прагне випить залпом все життя
і щораз потребує нову дозу,
все ж не сумісний з сердця ледь биттям.

Холодна кров, остуждена страхами,
гарячий мозок, збуждений життям,
давно вже стали, власне, ворогами,
між розсудом в розлуці й почттям.

Що це??? Невже весна примусила мене так занепокоено задихатись у хвилюванні! Я відчуваю себе розгубленою, збентеженою, разом з тим щасливою... хоча не до кінця розумію, що саме наповнює мої груди задухою, а серце світлом. Все так звичайно, буденно, а проте якось надто чисто і трепетно ніж звичайні повсякденні флірти... чи закохана я в нього - не скажу!!! не знаю, а проте боюсь, страшенно боюсь чи то боюсь  сама закохатись, чи то боюсь його закоханості в мене... а проте все сталося  за велінням лише випадку, до того ж неймовірного випадку! Проте я давно не бачила аби на мене дивилися як на божество, як на щось неймовірне і дивуюче, навіть з острахом, аби не порушити мою тендітність! Чим він буде для мене?.. Я звикла, що чоловіки в моєму житті швидкоплинні і минучі, як човни, що пристали до мого берега,  закликаючого їх своєю загадковою свіжістю, прте вони пливуть далі, не маючи сил поглянути далі пристані через страх заблукати і може залишитись на зажди, пливуть далі через каміння, об яке побоюються розбитись, коли наближатимуться... проте чи готова я усвідомити зараз, що є човен, який признаений був саме пристати до моїх берегів і чи готові мої береги його прийняти???

Газпром: - А у нас в квартире газ. А у вас?
Нафтогаз: - А у нас газопровод. Вот...
Болгария: - А у нас огонь погас - Это раз... Грузовик привез дрова - Это два...
Путин: - А из нашего окна Площадь Красная видна!
Тимошенко: - А у нашего окошка По трубе гуляет кошка...
Путин: А в-четвертых, Тополанек Отправляется в полет. Потому что где-то кто-то ходу газу не даёт! Ющенко, Тимошенко, Дубина (хором): - Мы ходили по Брюсселю, там сейчас такой экстаз... Рассказали всем про синий Презеленый красный газ! Кто на кранике сидел, Кто на лыжах песни пел... Витя пел, Вован молчал, Дима головой качал... Дело было вечером, тырить было нечего.