Turning over and over and over ... a new leaf

побила горщики з керівництвом...
в мене є маленька, але вагома проблема, яка псує мені всю маліну... не вмію мовчати.
Зібралия усім апаратним кагалом просити підвищення зарплатні у звязку з підвищенням тарифів, ростом долару та збільшенням об єму роботи, ми тепер працюємо не лише на Рух, а і на єдиного кандидата, готуємо підтримку Юлі Володимирівні. День робочий ненормований та і тиждень також... Вимагають вдвічи більше, а зарплатня така, що викликає сміх крізь слози...
Злиденність... Я злиденність повна... Тож прийшли просити милостиню...
Всі мовчать, розмова йде не в те русло, - керівник доповідає про порядок денний наших завдань по підготовці до виборів... Весілля не наше, але смачненьке готуємо на нього ми... хоч думаю навіть недоїдків з цього весілля ми не побачимо.
Тож я не стрималась і кинула пару різких коментарів, на що мене у відповідь принизили далі нікуди, полили брудом і сказали, шо як шо щось не влаштовує, то можу йти і ставати за прилавок, - торгувати! Хм... А чим не варіант?.. Моя нестриманість зі мною грає злі жарти... коли сказали, що доведеться працювати і на різдвяні свята, вісі запротестували, але якось техенько самі під себе почали пускати хвилі протесту... Керівник Апарату вирішив своїм прикладом відданості патріотичній справі усіх підбадьорити ствердивши, що він таки вийде, на що я випалила: Так Вам же є стимул,- я лише не уточнила скільки саме він відмиває з Руху за рахунок нашої дешевої робочої сили... От так, потім я вже не памятаю, що ми одне одному казали, бо була як бик на червоне, він мене принижував, ая відповідала сарказмом... Звілнюся. Тільки от куди йти?

Приречена іти на розстріл
твоїм нестримним почуттям,
Нам знову пристрасть стелить постіль
й ми в неї падаєм без тям.

Боюсь сказать не те, чи просто
для мене слово дороге,
для нас завчасно стелиш постіль,
дурне вино замолоде.

Приречена твоїм коханням
буть випитим до дна вином,
колись скажу - пробач - востаннє,
минаючи як дань прощання
і стану лише дивним сном.

В неловкой пустоте гасимый свет

безбрачию дарит свои продарки,

беззвучно упадет немое “НЕТ”

пренебрегая ядом слодко-жарким.

В неловкой тишине ранимых снов,

моя тоска сплела тугие сети,

нам вспомнить бы основы тех основ,

с которыми в сей мир приходят дети.

Мне вспомнить бы о том, что так настырно

в моем слепом пространстве полудрам,

колышит шаткий разум в ритме смирном,

и падает у ног к иным мирам.

Мне вспомнить бы разумные основы,

что помогают отыскать ответ,

что разрешают мыслям быть здоровым,

когда теряешь рамки и твердыни,

то понимаешь истину: отныни -

тебе назад никак дорог уж нет…

Воспоминания, я как мосты стираю,
лиш не дают покоя крылья за спиною
Но вышла я не помню с кем из Рая...
мой дух, мой меч единственно со мною.
Мы шли держась за руки, молча шли,
и ток любви скользил по нашим венам,
на том пути ключ к счастью мы нашли,
но нашу дверь открыть им не сумели.
И позабыв, что ключ в наших руках,
мы яростно серца долбили в стены,
и превратив любовь на зыбкий прах,
попали к нелюбви в холодный плен.
Мы потеряли свет взаимных глаз,
мы разошлись боясь по всем дорогам,
оставив от любви урывки фраз
и недопитой нежности немного.
Но я его ищу, он как и я,
скрывает свои крылья, свою ношу...
Прости мне за любовь Любовь моя,
прости что я плохая, мой хороший.

Гумор вищого гатунку: герої рухівських розколів



Президент України Віктор ЮЩЕНКО
Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи:

Нагородити орденом Свободи ЧЕРВОНІЯ Василя Михайловича (посмертно) - народного депутата України І-ІV скликань

Нагородити орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня БОЙКА Богдана Федоровича - народного депутата України І-III скликань КИРИЛЕНКА В'ячеслава Анатолійовича - народного депутата України КОСТЕНКА Юрія Івановича - народного депутата України

Нагородити орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня КЕНДЗЬОРА Ярослава Михайловича - народного депутата України

Нагородити орденом Данила Галицького ІВАСЮТИНА Михайла Ярославовича - заступника керівника апарату Івано-Франківської обласної державної адміністрації

Нагородити орденом «За заслуги» II ступеня ФЕДОРИНА Ярослава Володимировича - народного депутата України II-ІІІ скликань

Нагородити орденом «За заслуги» III ступеня ГОРБАТЮКА Мирослава Пилиповича - народного депутата України II скликання СТОЙКА Івана Михайловича - народного депутата України
ТКАЧА Романа Володимировича - народного депутата України IV скликання, голову Івано-Франківської крайової організації Народного руху України

Нагородити орденом «За мужність» III ступеня КУЛИНИЧА Віктора Пилиповича - помічника-консультанта народного депутата України, м.Київ

Нагородити відзнакою Президента України - Хрест Івана Мазепи ШУТОВА Іллю Якимовича - активіста Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, м.Київ.

То ж, СЛАВА ГЕРОЯМ???

Уильям Браудер: Россия - это криминальное государство

Несколько дней назад в лазарете следственного изолятора "Матросская тишина" в Москве умер 37-летний юрист инвестиционного фонда Hermitage Capital Management Сергей Магнитский. Его адвокат считает, что в отношении сотрудников СИЗО должно быть возбуждено уголовное дело.

http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2009/11/091121_browder_interview.shtml



"Он был их заложником. И они убили заложника, отказав ему в медицинской помощи"

http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2009/10/091019_hermitage_interview.shtml

Казково прекрасно, сподіваюсь що моє життя буде схожим на цей витвір мистецтва...

Хто готовий побитися об заклад?

Думаю, що всенароний "Друзь" продовжить своє друзівське керівництво...

Якось так неочікувано і феєрично раптом він почав свою предвиборчу компанію, ніби за сигналом... Марш!.. Ніби хтось там махнув ручкою, з рукавчика грошики посипалися і прямо до кишеньки предвиборчої кампанії, так шо і на ЦВК вистачить...
Чи то Остап Бендер чи хто інший казав, якщо вам кажуть, що щось не продається, то ви назвали замалу ціну... Питання не у грошах а у їх кількості і факті наявності. Тому, шо б там хто не казав, а маємо, шо маємо...

Вся справа в тому, що якось так неочікувано і феєрично раптом почали його підтримувати ті, хто ще вчора обливав лайном.
Можу навіть сказати більше він став каменем, об який в черговий раз зашпуркнувся Рух. На третьому етапі 18 Зїзду НРУ прийняло рішення про підтримку єдиного кандидата від БЮТ, керівництво Полтавської організації, яке вже на той час прийняло рішекння про підтримку Ющенка, принаймні не злукавило, повідормивши ще під час свядкування 20-ї річниці Руху своєю відсутністю про свій намір "іти на ВИ", Пустовгар не лукавив, хоч і був прийнятий за Юду і ганебно вигнаний, потім Львів, другий за рік раз поспіль: Кендзь ще під час 2-го єтапу за довго до виборів разом з Ткачем зчинили страшенну бурю в стакані, з галасом і плюванням вийшли з Руху, проте новоспечений голова Львівської організації, пан Ярослав Пітко, не забарився і після успішного прийняття рішення про підтримку спільного єдиного кандидата, буквально через неділю передав Львівську управу у власність користування громадській організації "Просвіта", вже з меншою впевненістю проте переконаністю Рух виключив і Пітка, попередньо давши можливість реабілітуватися і попросивши відкликати свій підпис, що під актом передачі майна, на що Пітко відмовчався, не відступився і також склав вповноваження. Проте і це ще не кінець історії: Харківське партійне керівництво у якості голови пана Анатолія Семенченка і деяких його заступників самостійно подало заяву на вихід з Руху і заявило про готовність служити єдиному " Богу і царю"... Тепер Рух збирає друзки від свого убогого існування, до того ж зробивши ставки не на того кандидата.
Думаю після виборів, якщо мої невеселі здогадки справдяться, то Рух ще більше зубожіє і ослабне і колишній форпост духу патріотизму і боротьби ще нище зігнеться під тяжкістю буття. Чому так? Думаю тому що пан Тарасюк все таки не вміє грати за "воровскими правилами", намагаючись підтримувати високу Європейську політичну традицію.

Проте я переконана, НАРОД МАЄ ТОГО ПРАВИТЕЛЯ НА ЯКОГО ЗАСЛУГОВУЄ.

Вітаю! Світ перевернуто великою змовою, проте світ лишається тим же, поза загально обумовлених цінностей ми думаємо про те саме, про бажання відчувати… А тебе нема, для мене тебе не існує…

Пациент в Зимбабве: Доктор, у меня отваливаются уши.
Врач в Зимбабве: Да это какая-то херня! А что вы делали?
Пациент: Трахал гусей.
Доктор: Так у вас гусиная херня!
Пациент: Спасибо, доктор! (умирает)
Доктор (записывает в журнал): Пациент умер от гусиной херни.
Пресс-служба минздрава Зимбабве: За прошедшую неделю в Зимбабве умерло две с половиной тысячи человек от голода, пять тысяч четыреста от отравления протухшими бананами и один человек от гусиной херни.
Журналист (записывает): Гусиная херня вошла в список трех главных причин смертности в Зимбабве.
Новостное агентство: В Зимбабве участились случаи заболевания неизлечимой гусиной херней.
Телеканал: Неизвестное ранее заболевание гусиной херней выкашивает население Зимбабве. Министерство здравоохранения Зимбабве призывает не паниковать.
Научное светило А: Да, гусиная херня не известна науке и в этом ее главная угроза.
Авиакомпания Конго Эйр: Мы прекращаем все полеты в Зимбабве до разрешения эпидемии гусиной херни
Президент Зимбабве: объявляем трёхнедельный карантин по причине эпидемии гусиной херни, косящей население страны..

nikkka.ru/2foto_sex.shtml


Брошюра "Революция и молодежь", изд-во Коммунистического
университета им. Я. М. Свердлова, 1924 год

1. Не должно быть слишком раннего развития половой жизни в среде пролетариата.
2. Необходимо половое воздержание до брака, а брак лишь в состоянии полной социальной и биологической зрелости (20 - 25 лет).
3. Половая связь - лишь как конечное завершение глубокой всесторонней симпатии и привязанности к объекту половой любви.
4. Половой акт должен быть лишь конечным звеном в цепи глубоких и сложных переживаний, связывающих в данный момент любящих.
5. Половой акт не должен часто повторяться.
6. Не надо часто менять половой объект. Поменьше полового разнообразия.
7. Любовь должна быть моногамной, моноандрической (одна жена, один муж).
8. При всяком половом акте всегда надо помнить о возможности зарождения ребенка - вообще помнить о потомстве.
9. Половой подбор должен строиться по линии классовой революционно - пролетарской целесообразности. В любовные отношения не должны вноситься элементы флирта, ухаживания, кокетства и прочие методы специально - полового завоевания.
10. Не должно быть ревности.
11. Не должно быть половых извращений.
12. Класс, в интересах революционной целесообразности, имеет право вмешаться в половую жизнь своих сочленов; половое должно во всем подчиняться классовому, ничем последнему не мешая, а во всем его обслуживая.

Не пытайтесь всю домашнюю работу делать сами – муж с довольствием поможет вам в выходной день. Не стесняйтесь просить его подать гвоздь или подержать стул, когда вешаете картину.

Возможно, во время чтения газеты муж пожелает пинту прохладного пива – не забудьте подготовиться. Трёх-четырёх сортов (тёмное, светлое – узнайте его вкусы заранее) будет вполне достаточно. К пиву подайте лёгкие закуски: солёные сухарики, горсть лесных орехов или жареного арахиса.

As I am feeling now

... забула, як то воно мати сон...  давно не спалося і не снилося, очі блукають у недовисказаному просторі нічних питань.. задаю питання, по всяк час шукаю джерело свого безсоння і не можу знайти...  думала з віком, з мірою накопичення проблем і обов язків, мої марення минуть, а проте не минають,  лише тепер нові питання не дають спати..  що так хвилює мене?..
- ...НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ ? - ні.., бо віра у неї,  лише стверджує нашу обмежену і неосвічену істоту, усе ,що не стається - є частиною єдиного задуму і має свій вищий сенс, бо коли не так, то моє життя не має значення, і несправедливий випадок, жертвою якого я ніби є, теж не має значення, ніщо тоді немає значення, і жити теж не варто..

-..Незадоволення системою та владою? - ні! - чесно кажучи мені глибоко наплювати ,що там і як, бо я вірю в те,що ми усі отримуємо  те,що власноруч чи силою зусиль свого духу заробляємо, і народ має того володаря, на якого заслуговує. Тому мені не шкода людей, що самі обирають собі ідолів і поклоняються їм, і тим паче не шкода себе,  - я варта лише своїх зусиль, своєї волі жити.
Життя - це гра, коли програю, то я нічого не варта і не треба сентиментів за пересічністю, коли виграю - то це і буде найкращою нагородою моїм зусиллям.

- Були варіанти, що ЧОЛОВІКА мені треба!  -... не те, хоча без них я теж не можу...  вони як і все, з часом себе вичерпують,- усі,- може тому що не любила? То чому іншим так легко любити, а мені НІ?  Чоловіки як книжки насичують мене, дають кожен відкрити щось нове в собі і іноді здається, що дочитавши, я повертатимусь до тієї мудрості, а проте, перевернувши останню сторінку, я кладу обережно на поличку і з жадобою приступаю до поглинання іншої. Чоловіки, як вино, вони споюють мене своїм теплом, огортаючи хмелем  вседозволеної ніжності і комфорту, туманять розум і дарують відчуття свята,  вони дають не надовго забути про відчуття страху та дискомфорту перед життям, забути про свою невпевненість,відчути себе особливою і всесильною, а потім приходить важке похмілля, і чим більше пилося вчора, тим важчим буде похмілля, відчуття захищеності  змінюється відчуттям ув язнення і ти стаєш полоненою свого болю, ти не можеш підвести голови під тиском постійних сумнівів, нарікань, самопожертв у твою честь і нагадувань про любов, нічого рівноцінного якій ти дати не можеш...  Я ненавиджу усіх тих, хто кинув серце у мої ноги набагато більше тих, о чії ноги розбилося моє, через те, що не можу віддати їм борг і буду їх вічною боржницею, а тому усе, що лишилося - це сподіватися і чекати СПРАВЖНЬОГО, того, що має значення,для кого зазделегідь було заготовлене місце у серці.

Проте любов має багато форм і допоки ти не знаходиш своє призначення, допоки йдеш до нього від самозречення тебе тримає любов до близьких і рідних, моя мама, мій брат, - це найбільше і найдорожче що має значення, усе інше - неважливо.

По телебаченню лунають переконливі волання про стабільність ситуації.
Юля Володимирівна, заікаючись і побоюючись дивитися у  повні надії очі анонімного обличчя камери, закликає триматися і обіцяє забезпечення ліками, і інформацією, а проте ні того, ні іншого, як в доісторичні савкові мамонтові часи. Єдине позитивний момент: громадський транспорт відрізняється незвичайною просторовістю, ніхто не штовхається і купа вільного місця, єдине, де черги не зменшуються ні на йоту, то це аптеки. Люди, як завжди показують свою високодуховну і духовну суть, скублячись біля кас пустих і переляканих, не готових до такого ентузіазму, аптек.  Випадки захворювань так званим Каліфорнійським грипом збільшуються, смерті "не відомо від чого", як переконують вповноважені від влади з екранів телебачення,  теж  макють позитивний приріст. У нас в офісі заходи, не вмикають опалення, сподіваются, що  вірус злякаються собачого холоду і не завітає до нас в гості. Та він як десь на вулиці нас не перестріне, то ми тоді від холоду підхопимо те саме запалення легенів.
 Зприводу того, що ж то таке насправді нас косить, перешкоджаючи амбіційним планам Януковича підвищити демографічну ситуацію в україні і збільшити кількість українців до 52 мільйонів до 2020 року,. існує безліч ймовірних передбачень. Панка, наростаючи, породжує жахливі історії про масове винищення, про замовчування, про те, що то насправді ніякий не грип, а атипова пневмонія  і про те, що то і не грип і не пневмонія, а таємничий вірус, що відкрили, кладошукачі, проводячи роскопки десь на заході України, від якого ніби то  не довго чекаючи віддали  богу душу  усі дослідники. Хто його знає, правда іноді є дивнішою за вимисли. Тож коли переживемо трагедію, героями не станемо, а проте взнаємо, де собака зарита. Бідний Віктор Федорович,  його безкорисне бажання клепати дітей для України ( усе робить сам) усе одно не дасть достатніх плодів.)) БІДНА ЮЛЯ ВОЛОДИМИРІВНА, ВОНА ВІД ГОСТРОЇ ПОТРЕБИ ВСЕ БІЛЬШЕ І БІЛЬШЕ БРЕХАТИ, З НАІЇВНІСТЮ АГНЦА,   аж заїкатися стала, букви стала плутати і забувати, от таке, як паніка діє на маси і так звану золоту еліту України.
Я ж себе відчуваю ніби героїнею якогось голівудського бестселлера, на кшталт " Я Легенда", де епідемія косить на право і на ліво, дивом обминаючи головного героя, паніка навколо, а ти споглядаєш і не перестаєш дивуватися людській жадобі, нікчемності і невігластві, які ще гостріше і яскравіши виявляються, індикуючись в незвичайних умовах загальної біди.

P. S. Продовжуємо готуватися до виборів, що може бути важливіши, ніякі бурі і грози не стануть на заваді здійсненю високої мети що веде до кращого майбутнього.

P.S. P.S. в якому не всім буде місце

...  Мене продовжувала супроводжувати думка, що за мною хтось слідкує. Ні, я не супер агент і мені все одно, коли раптом я стану комусь цікавою і за мною хтось нишком спостерігатиме, проте постійне відчуття чієїсь присутності страшенно виснажує, тримаючи весь час у напрузі у передчутті, в очікуванні.
       Давно не доводилося мені лишатися на однині зі своїми думками. Нема у житті простору для свого власного, інтимного, особистого простору. Тому я потроху стала забувати, який він, отой мій світ, і його барви припали порохом нікому не потрібного, покинутого запустіння. І як я туди не поривалася цей, вируючий і постійно вимагаючий тебе світ, нікуди не відпускав і міцно стискав у своїх тривіальних, цинічних і поверхневих, грубих обіймах буденності. На роботі, дома, у громадському транспорті, гуляючи парком, - скрізь мене не покидала думка, що я не сама і весь час мені жагуче не вистачало часу аби вислухати саму себе.
          Я озирнулася, позад мене нишечком, притаївшись ковзала моя тінь, видовжившись позаду граційним витонченим силуетом. Я секундою замилувалася нею і попросила лишити саму, або коли вже так, йти поруч, як рівна мене, а не як нікчемний злодюжка. Я різко повернула у провулок, а вона порівнявшись зі мною вирішила усе ж таки йти поруч, продовжуючи своє нечутне ковзання вже  зліва від мене. Ліхтарі тепло мерехтіли золотом у холодній гуснучій синяві осіннього вечора і призивно простягали свої довгі спокусливі пальці-павутиння до перехожих, деякі тонули у густому холодному узварі переднічного упокоєння. Я вирішила, що коли вже вона порушила мої плани на усамітнення, то чому б вже й не побалакати зі своєю тінню. Вона виявилася цікавим і уважним, проте метушливим і якимось трохи наляканим співбесідником, весь час невпевнено  перебігала з боку на бік, а подекуди, поспішаючи, з осторогою і іноді зашпоркуючись бігла попереду. Час від часу озиралася і знову ставала поруч, поглядаючи то на мене, то наколо нас, ніби теж остерігалася чи не підгледить, чи не підслухає нас хто. Я ж ніби і забула і захопилася викладом своїх думок, я впевнено крокувала, не дивлячись по перед себе і захоплено відала всоїй протеже прос свої питання, на які ніхтог не дасть мені відповіді.
- Чого ти мовчиш, ну скажи, то як?  Люди - ЯКІ ВОНИ? Добрі? Злі? Хороші? Погані?
І що це за категорії, такі вузькі, в які навіть не вмістиш осмислення самого буття людини? Хіба можна помістити людську суть у ці вузькі, обмежені рамки нами ж створених нікчемних категорій?
Усе відносно, нічого нема однозначного у світі, усе пізнається у порівняньні. Бо не можна стверждувати, що ось " ЦЕ" є добром, допоки ти не пізнаєш Зла, відносно якогось іншого добра, це добро може здатися настільки малим, що в порівнянні воно стане Злом, а проте і Зло, у порівняньні з іншим Злом, може здатися добром. Бо коли нема протилежної суті, то нема і цінності у тому, що є. Коли б не було б ненависті, хіба мала б цінність любов, коли б не було б хвороб, чим би для нас було здоровья, коли б не було бідності, чи розуміли б ми, як це добре бути забезпеченим, коли б ц не було б смерті, чи усвідомлювали б ми швидкоплинністьі красу цієї миті, яку звемо життям, чи поспішали б ми залишити після себе щось. Усвідомлюючи свою смертність, ми дозволяємо собі любити і бути коханими, ми даємо і беремо, не лише собі, бо ми не вічні і так важливо аби ти лишився хоча б не на довго, але у памяті тих, кому давав свою любов. Життя не має ціни, коли не присвячується комусь, чи чомусь важливішому за тебе, бо ти порох як і все і в порох повернешся.
 Моя тінь уважно,  полохливо і мовчазно, слухала мене, напевне побоюючись своїм необережним коменттарем сполохнути фантоми пливучих, пурпурових думок. Вона світлішала і мерехтіла, час від часу зупиняючись ніби в оуіпенінні, обдумуючи те, що я кажу і лише звертала до мене свій повний питання і нерозуміння усього того силует.
       - Але нема чорного і білого, нема однозначно правильного, чи неправильного  рішення, нема правди і неправди, а лише напівтіні між тим та іншим. Ти моя напівтінь, хоч ти і мовчиш, але це твоє рішення, хоч ти і зникнеш, аби продовжити жити своїм нечутним і непомітним життям, проте назавжди лишишся зі мною, так само і я твоя напівтінь, ми взаємозалежні, без мене не було б тебе, але коли б не було тебе, заплутоної у золотому павутинні поснулих ліхтарів, чи можна було б стверджувати, що є я. Без любові немає ненависті і навпаки, без смерті нема життя, без невігластва не було б і розуму, люба моя...

Тут я запнулася і помітила, що напевне я втомила свою протеже своїми заплутаними роздумами, бо вона десь зникла, нишечком відділившись від мене на якомусь з поворотів. І мені стало сумно, я залишилася сама, як і хтіла, наші шляхи розійшлися і моя тінь продовжила жити своїм самотнім і непомітним життям, лишивши мене хоч і ненадовго проте саму, проте я знаю, що вона повернеться і нестане її лише тоді, коли раптом втрачу своє існування і я, бо нема життя без смерті і тіні без світла ітемряви в середині нас самих.

Холодно... Ну що ж, -- усе логічно, а проте незважаючи на власну скупість і небажання віддавати тепло, самій його страшнюче хочеться. Виявилося, що не менш важливим фактором у процесі особистісного теплообміну відіграють йлго джерела... Про що я?.. Та усе про те ж саме! Про осінню апатію, про чоловіків, які легковажно закохуються в мене, проте яких не люблю я і про гостру нестачу себе самої у собі.
             Після довгих зясувань відносин і зізнань у коханні Алекса, ми врешті вирішили, що  залишимося друзями, від чого я відула неймовірне полегшення. Після його довгого любовного терору я психологічно і емоційно виснажена, проте розумію, що винна була сама, намагаючись примусити себе щось відчувати. Я його апріорі не любила.. і полюбити не змогла. Важко! Було страшне як важко! Виявляється іноді "не кохати" важче аніж "кохати". Пробач мене Алекс. Проте, мені вистачило духу сказати йому про свої реакції на його почуття, про свої почуття, чи, може правильніше, - "непочуття"! Тепер чекаю на приїзд з Франції, проте вже ДРУГА.
           Ні, я не легковажна, ну може трішечки, капелюшнчку.. Густаву теж треба повідомити, що я не планую в найближчому майбутньому, та й мабуть йому узагалі народжувати таку ж як я маленьку біляву дівчинку. З Густавом я познайомилась, коли зустріалась з Алексом, проте спочатку ми зустрічались лише як друзі, потім йому необхідна була моя думка по багатьох речах, а потім я не лягала спати і не вставала без його есемески і вякийсь момент він заохтів знати, чи кохаю я його! Ну як про таке можна питати?.. Я сама не знаю, хто я, що я і чого хочу від цього життя, а він мене про таке питає... Але, напевне, НІ. Я б те одразу відчула. Він ,як і Алекс, просто чудовий, привабливий, мужній, впевнений у собі спокусник жіночих сердець  і я знаю, що не один десяток жінок марять бути на моєму місці, а проте, це моє життя  і я кажу НІ. Кажуть, що силою, про яку сама не усвідомлюю володію, може й так, а проте найбільша моя сила -- холоднокровність... Чому я, не сказати б що рада. Густав майже щонеділі на Україні, марить і дихає мною, хоче повністю переїхати на Україну, бо я катигорично відмовилася на його пропозицію переїхати в Словакію. І я все ще прислухаюсь, а раптом ворухнеться щось у мене в середині, але.... поки що, НІ. Боляче від того, що я приношу іншим біль.Страшним тягарем гнітить мене. І цієї ночі снився сон... Важкий, такий який навіть і собі не скажеш... І я розумію, що проблема не в чоловіках, а в мені, бо не перший і напевне не останній, від кого тікаю... втомилася сама від себе.
На роботі усе по старому, втомилася бути використаною і як завжди непотрібною, час для змін... чого боюсь, чого сиджу на місці, знущаючись щодень над і так травмованими і понівичиними амбіціями.. але весь час якісь справи, не вистачає часу та енергії і пошук нових шляхів у своє світле майбутнє я відкладаю на те ж таки майбутнє, де усе посвітліше ніж ця переманентно огортаюча мене темрява невизначеності і стаху перед життям...
   Осіннім вийшов мій монолог внікуди, а проте якось легше стало на серці...

Нічого більш глибокого і розумного у своїй простоті досі не малося у нагоді мені зустрічати. Між субтитрами проглядається  уся суть нашої хворої цвілої реальності. І не дарма автор за майданчик подій використовує псих лікарню, а своїми героями обирає психічно хворих. Усе від найменших дрібниць здавалось би прагне показати нам обличчя суспільства, в якому ми живемо. .. цікаво що хворі самі приймають рішення про  свою неспроможність приймати рішення, перекладаючи цю відповідальність на інших. Напевне звідси і назва фільму: Пролітаючи над гніздом  зозулі.  Небажання прийняти відповідальність за своє життя  тягне за собою руйнівні наслідки уже незворотного процесу, коли  суспільство стає перед питанням потреби тотального контролю,  покори і вічного страху. І чим більше буде таких зозуленят,  тим ймовірніше, що жертвами цього життя ставатимуть  пташенята зі ще не розправленими крилами. Зазвичай зозуля має тенденцію підкидати своїх пташенят у гнізда інших птахів, аби ті годували їх , близько до того наше суспільство, не бажаючи брати відповідальність за наслідки свого руйнівного існування, накидається своїми надламаними членами, зрікаючись їх. Зозуленята, прагнучи вижити, виштовхують з гнізда інших пташенят, аж поки не лишаться самі і уся їжа і увага прийомних батьків припадає на них.  Подібно до того, психічно хворі… і чи дійсно такі хворі вони?.. так , небажанням жити і боротися… а проте: існувати і їсти хліб… вони не дивляться, просто не бажають дивитися в очі реальності, через те, що звикли потакати своєму егоїзму, плекати свої слабкості і не відповідати ні за що, ні за кого і ні перед ким, через те, що суспільство їх приймає, тим самим дозволяючи їм проявляти ті слабкості, а не боротися з ними. Через те що їм прощають, ні… просто через нашу байдужість одне до одного… бо ні хто з нас не заслуговує на жалість, невже не зрозуміло, що жалість жорстокіша за  будь які знущання катів, вона тиха і м’яка сестра холодної байдужості.  Хтось колись сказав,що народ отримує такого короля на якого заслуговує і, напевне, це твердження неоднозначно справедливе, адже  чи може суспільство слабких і недорозвинутих, через свою лінь і страх перед розвитком навіть прагнути в своїх мріях до справедливого і рівного, гуманного суспільства. Ми самі більшістю встановлюємо правила гри методом природного голосування, тож чого просимо - те і маємо, на що заслуговуємо - те і отримуємо. Все логічно. Ми усі травмовані дитинством так чи інакше: розкішшю чи злиднями, розбещеністю чи жорстокістю, Любов’ю чи зреченням, а проте ніхто з нас не сміє вмивати свої руки за свої вчинки, виправдовуючи їх звинуваченнями в чиюсь адресу і апелюючи до своєї душевної вразливості… Ми усі робимо час від часу помилки, що завдають болю як іншим, так і нам самим. Проте між зреченням від нових спроб жити знову і намагатися виправити свої помилки існує величезна, як прірва різниця. Суспільство породжує жорстокість культивуючи гуманність, і жалість інших та нас самих до себе не вбиває нас фізично, проте примушує гнити і смердіти наш дух, і передається легко і невимушено, аж поки не обере обрисів епідемії, яка поширюватиметься до тих пір,  аж поки не проковтне усе у хаосі  тотальної безвідповідальності і тотального страху. Хто хоче жити – той має боротись і коли ти прийшов у цей світ, то ти певно обраний життям, покликаний, тож не маєш його зрікатися і не маєш права відступати від боротьби.